RU UA EN

Вход в систему

Забыли пароль? Регистрация



Категории


Новые публикации

18 декабря - Международный день мигрантов
08.01.2016
Новости

Обострение миграционной кризиса в Европе, изменение миграционной политики европейских государств. Украинские трудовые м...

А. СИВЕР ВОЛЯ

О. СІВЕР  ВОЛЯ  Люди потребують волі, щоб бути людьми. Скільки люду поклало життя, боронячи свою волю, аби не...

С Пасхой! С Новолетием - Новым земледельческим Годом!

Поздоровляю з нашим прадавнім Велико Днем! З Новоліттям – Новим Хліборобським Роком!     У пору Весня...

Главная :: Блог :: Прозрачный бриллиант :: ВОЛЯ НАРОДА - ВЕДУЩИЙ ПРИНЦИП-ЗАКОН!

ВОЛЯ НАРОДА - ВЕДУЩИЙ ПРИНЦИП-ЗАКОН!

08.07.2014 00:00:00
Просмотрено: 3170

 ВОЛЯ НАРОДА - ВЕДУЩИЙ ПРИНЦИП-ЗАКОН!

 

 

 

Агресія Росії  змушує невідкладно написати й прийняти нову справжню Конституцію України, кардинально змінити нинішній антинародний режим і запровадити систему управління державою на основі стратегії розвитку українського суспільства. Ця та інші думки в інтерв’ю відомого сходознавця (іраніста, тюрколога) Олександра ШОКАЛА.

 

 – Олександре Андрійовичу, Верховна Рада України днями прийняла постанову щодо гарантій збереження та розвитку етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності кримськотатарського народу, його захисту та реалізації невід’ємного права на самовизначення у складі суверенної і незалежної Української держави. По суті, визнано статус кримських татар як корінного народу України тоді, коли він опинився на окупованій росіянами території.

 

– Так, тільки тепер, після анексії Криму Росією, ВРУ прийняла постанову про визнання кримських татар корінним народом Криму й України. Хоч проект відповідного закону було підготовлено ще 2003 року. А взагалі з визначенням  корінних народів в Україні – української титульної нації й корінного народу Криму запізнились на 23 роки. Тоді, коли приймали Декларацію про державний суверенітет України, треба було чітко означити, що в Україні корінний народ – українці,  в Криму – кримські татари, а представники інших народів – національні меншини. Найперше, не було б ніяких підстав для спекуляцій на темі «поліетнічності» України й не виникало б питання про другу державну мову – російську тощо. Нинішнім конфліктам в українському суспільстві знаходимо певну підставу і в чинній Конституції, де записано, що «український народ – це громадяни України всіх національностей». Ця норма списана з Конституції Радянського Союзу. Зрозуміло, там провадився процес нівелювання, так званої інтернаціоналізації, всіх народів, які населяли СРСР. Сам термін «радянський народ» сьогодні викликає подив, бо тим псевдоетнонімом прикривали деструктивний процес поглинання більшовицькою імперією цілих національних світів і перетворення народі на біомасу. Власне, то був експеримент винародовлення, наслідки якого пожинаємо досі в Україні.

У заголовній тезі чинної Конституції України отим абсурдним визначенням українського народу запрограмована знеособленість не тільки титульної української нації, а й представників усіх інших національностей. Так з Основного закону вилучено природну правову підставу української національної ідентичності й підмінено її оманливою громадянською ідентичністю в чужій народові «чужоїдній» (паразитарній) «державі в державі» (визначення П. Куліша), де люди – пожиточна маса. А українці ж є домінантним титульним етносом в Україні – становлять 78 % українського суспільства. А згідно з міжнародною правовою нормою, коли корінний народ становить 67 % суспільства, воно визнається як моноетнічне. А основне життєве питання: за міжнародним правом, корінний народ має право власності на природні ресурси, на надра своєї країни. Ось чому чужинці виривають природну кореневу систему в корінного українського народу.

Отже, в новій Конституції необхідно визначити статус українців як корінного титульного народу Української держави і на цій основі чітко виписати всі інші норми. Національна ідентичність української корінної людності – «збірної особи народу» (П. Куліш), «суцільного культурного організму нації» (І. Франко) – має стати основою громадянської ідентичності українського суспільства та реальної політичної самостійності України. Суттю української національної ідентичності є моральна зрілість і духовний тип людини агрокультури. На цій традиційній культурно-господарській основі й розвинеться самостійна сила збірного духу українського народу – його воля.

 

– Часом люди з непевністю допитуються: за що депортували кримських татар у травні 1944 року з їхньої історичної батьківщини, з Криму?

 

– Офіційно в постанові Комітету оборони СРСР від 11 травня 1944 року кримських татар звинуватили в «зраді Батьківщини», у співпраці з німецьким окупаційним режимом. Звичайно, були серед татар, як і серед інших народів, окремі особи, які співпрацювали з німецьким окупаційним режимом. Але цілий народ не може бути зрадником самого себе, бо кожен корінний народ живе своєю волею на своїй рідній землі. Отож, масову депортацію кримських татар треба визначати як геноцид – винищення за національним мотивом. Таку масову геноцидну депортацію більшовицький режим запланував був учинити й українцям. За наказом Народного комісаріату внутрішніх справ та Народного комісаріату оборони від 22 червня 1944 року, підписаного Берією й Жуковим, вирішено було «Выслать в отдаленные края Союза ССР всех украинцев, проживавших под властью немецких оккупантов. …выселение начать после того, как будет собран урожай и сдан государству…». Чому не виселили? Нібито на всіх українців не вистачило ешелонів. Вистачило тільки на частину галичан, на кримських татар і малочисельних народів Північного Кавказу. Більшовики вчиняли депортації й геноциди над народами, які не ставали їхніми рабами. А прислужники різних режимів були й є в усіх народів, на відміну од вільних людей, які стараються зберегти самостійність за будь-якої влади. Ось і зараз стає видно, хто в Криму прислуговує російському окупаційному режимові…

Відомо, що виселивши з Криму корінний народ, більшовицький режим натомість активно заселяв його російськими військовими відставниками, які вже в нинішніх українських реаліях відіграли свою вирішальну сепаратистську роль як «п’ята колона». Зрештою, таку «п’яту колону» було сформовано в східних і південних областях України ще після винищення там корінної української людності голодомором 1932–33 років.

Повернення татар було формальне, бо фактично людям не повернули землі, й по суті вони змушені були ставати самоселами.  Думаю, що аналогічно діятиме Росія й тепер – постане питання зачистки, відбирання землі у кримських татар, як уже відбирають квартири в родин українських військовослужбовців та громадських активістів. Відбуватиметься зачистка тих, хто не визнаватиме режиму нинішньої кримінальної адміністрації Криму, а їх місце займуть нові переселенці з Росії. А щодо нинішнього рішення ВРУ, то це скачок навздогін. Хоч тепер кримські татари отримали правову підставу для відновлення своєї державності. І вже курултай прийняв рішення про початок політичних і правових процедур по створенню національно-територіальної автономії кримськотатарського народу.

 

– Захоплення Росією Криму – це випробування і самостійницьких прагнень кримських татар, і самостійної політики цілої України…

 

– На Кримові проявилась і агресивна, шовіністична суть колонізаторського режиму Росії, й неспроможність «нової» влади в Україні захистити українське суспільство від агресії й зберегти цілісність країни. Традиційно васальна влада в Україні продавала й продає її природні й людські ресурси за власні вигоди. Вже стало очевидним, що нинішня влада просто здає Україну Росії частинами. Суттю клептократичної влади є гроші. А гра в політику – це на публіку. Але одурманена політичними ігрищами публіка сліпо вірить своїм клептократам. Виявилось також, що і в Росії, і в Україні при владі немає політиків – самі клептомани, а отже нема стратегії розвитку обох країн. Росія  вже 360 років експлуатує Україну як свою колонію, а українські васали й досі вдають із себе незалежних правителів. Хоч насправді вони – колоніальна адміністрація. Спільне в обох правлячих еліт – вони думають тільки про власне збагачення. А кремлівські колонізатори думають ще й спецопераціями: як зберегти загарбане, повернути втрачене й загарбати нові землі. Російська імперська свідомість оперує тільки просторовим виміром, у ній відсутній чинник культурного саморозвитку. Звідси цинізм російської імперської пропаганди, розрахованої на ідіотів. І саме ідіотизм імперської маси роздуває популізм свого вождя – нахабного, цинічного, агресивного монстра. А той тріумфом своєї агресії відволікає імперську масу від проблем її власного животіння. Аби мати привід для інтервенції, окупації, російський колоніальний режим постійно шукає зовнішнього ворога, влаштовує провокації, диверсії, терор через свою «п’яту колону» й криміналітет.

Сила російського колоніального режиму – в його імперській агресивності. Слабкість України – в відсутності самостійної політики як системи управління державними справами. Як каже композитор Валентин Сильвестров: «Нинішня політика – суцільна какофонія. Це не ті ноти. Дириґентові треба негайно виправляти всю партитуру». Але замість системи політики в нас діє клан політологів і політтехнологів – маніпуляторів масовою свідомістю, агентів зовнішнього впливу, виконавців чужої волі… 

 

– Навіть у ЗМІ вже достатньо інформації щодо кримінального досьє у нинішніх самопроголошених начальників Криму…

 

– Взагалі треба сказати про роль криміналітету в Україні, який особливо проявився у формі Антимайдану й нині заявляє про себе на Півдні й Сході. Власне, скажу їхньою термінологією: в Криму, як і в цілому в Україні, три останні роки насаджували режим «сучої зони», коли тюремна адміністрація віддала кримінальникам усю повноту влади. В результаті «суки» нещадно грабували людей, країну, нехтуючи державними законами й навіть кримінальними поняттями – чинили свавілля («беспредел»). Процес остаточної зачистки України не завершився, оскільки заключною фазою мало бути перетворення всієї країни в офшорну зону. Цілком зрозуміло, що для орудування в ній потрібні були вже «цивілізовані» – навчені й спритні олігархи, наступники попередніх кримінальників. Цей перехід мав відбутися через чергові президентські вибори. Але стихійні суспільні процеси в Україні порушили кремлівський сценарій. Оскільки в кремлівських адміністраторів немає стратегії, вони як службисти оперують різними варіантами спецоперацій. Коли зірвалася спецоперація в масштабах цілої України, вони взялися за Крим, застосувавши тактику «мирної» окупації. Ганебну здачу Криму з людьми, з природними ресурсами, з унікальними військовими об’єктами, з народним господарством можна розцінювати як наслідок таємних торгів нових адміністраторів України з метрополією, аби зберегти за собою владу на решті території. Нові адміністратори й незмінні олігархи лишають недоторканими свої корупційні й офшорні схеми, а в Україні розгортають офшорні схеми для своїх партнерів із Росії. У Криму вже всі ознаки кримінально-офшорної зони, яку насадив московський окупаційний режим, прикриваючись бажанням певної категорії російського населення «жить и умереть в России».

 

– Час сьогодні чітко означив потребу невідкладних перемін – це нова Конституція, це кардинальна заміна нинішнього антинародного режиму на систему стратегічного управління, нові механізми гарантування безпеки від агресії військової, інформаційної, економічної…

 

– Політика самостійної держави  засновується на системі культури корінного народу. Саме культура як система саморозвитку має визначати принципи політики. А в нас досі діє поняття: «Грабуй, переділяй і споживай!». В Україні, на жаль, немає жодного політика, жодної політичної партії, які мали б стратегію розвитку України й засновану на ній систему управління державою. Ці 23 роки з проголошення суверенності України наше суспільство існувало в омані, що маємо незалежну державу. Зараз  приходить усвідомлення, що Росія інакше й не розглядала Україну, а тільки як свою колонію, яку перетворювала в офшорну зону. Саме для цього остаточно зруйновано обороноздатність країни! Аж коли почалась російська агресія, ми гарячково взялися за залишки армії, кинулись до військової доктрини, якої в нас немає. Тепер олігархи купують пальне, акумулятори для техніки армійських підрозділів, а люди постачають солдатам харчі…

Зрештою, нинішні владарі в Україні – це в основному представники  фінансових груп. У нас нема політичної опозиції до влади, а є конкуренти в боротьбі за «корито» – за державний бюджет. І ворогуючі партійні клани не зважають на потреби суспільства. На зміну криміналітету попереднього партійного клану прийшли кримінальні прислужники нинішнього партійного кагалу, які далі контролюють бізнес і тероризують суспільство.

А в людей немає життя, бо немає ясного бачення його перспективи. 23 роки проговорили про якусь абстрактну національну ідею й лише тепер починаємо отямлюватись. Та за той час еліта згубила совість, розікрала й запродала Україну, а народ втратив соціальний імунітет: моральний орієнтир і почуття справедливості, волю до життя й відвагу, людську гідність і честь, обов’язок і відповідальність. Як і застерігав Т. Шевченко: «Присплять, лукаві, і в огні її, окраденою, збудять...». Прокинулись – і не розуміємо, як нам жити далі, до чого прикласти свої сили? Точкою прикладення суспільної сили має стати ідея. Національна ідея – це життєва програма народу.  Народ має збірну душу і має знати, що йому потрібно робити для щасливого життя на своїй землі. Перший пункт нашої національної ідеї – звільнення від колоніального гніту Росії. Далі постає питання: «Як нам уладувати життя?». Оце основний пункт – стратегія розвитку. Тільки на основі стратегії може бути поступ!

Передусім необхідно звільнитись од масового колоніального психозу, що є наслідком гіпнотичної дії російської імперської пропаганди. Потрібно розвивати самостійну політичну свідомість, засновану на традиційних світоглядних цінностях. Народові належить вийти на шлях самостійного життя –повноцінного самоврядування. Переорієнтація з доктрини центральної влади на місцеве самоврядування убезпечить Україну від федералізації, яку намагається насадити Росія через свою «п’яту колону». До слова, система місцевого самоврядування успішно діяла на українських землях до 1914 року. В кожному селі, містечку був свій сход, були повітові сходи, по суті діяло наше давнє вічове право. До того ж, колосальну роботу виконували земства, як органи місцевого самоврядування. Тому в Російській імперії була мінімальна кількість управлінців, чиновників.  

Зрештою, в Грузії тепер майже на 90 відсотків скоротили чиновницький апарат, набрали нових людей, може, й без належного досвіду. Але в них є розуміння, що треба робити, аби люди жили нормально.

Кожна вільна людина скаже найперше: «Не заважайте мені жити!». Бо в людях живе дух волі. Й людям не треба наказувати, ставати на заваді – люди самі наведуть лад у себе в селі, в місті, в країні.

 

– Ще одне злободенне питання: як ліквідувати корупцію?

 

– Основою корупції є партійно-олігархічні клани: кадрові призначення, контроль над розподілом бюджету й грошовими потоками, хабарі, побори тощо. Як можна призначати міністрів оборони, МВС, керівника СБУ за партійною ознакою?!. Ці люди мають бути позапартійні. Взагалі партії деструктурували наше суспільство. Якщо брати загальну кількість виборців, то партійні виборці становлять лише 1,5 %. Тепер тільки партії формують виборчі списки, й навіть мажоритарники тим чи іншим чином приписані до партій. І для суспільства нема різниці – закриті чи відкриті партійні списки, основна біда в тому, що партії перекривають доступ звичайним громадянам до управління країною. Отже, партії узурпували, привласнили конституційне право народу бути «носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні», здійснювати «владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування». Конституційне народовладдя підмінено партійно-олігархічною диктатурою, і кланова «держава в державі» (чи то у формі номеклатурно-кримінального режиму, чи в формі олігархату) 23 роки узурпує виключне право народу «визначати і змінювати конституційний лад в Україні». В результаті партійно-кримінально-олігархічної узурпації замість задекларованої в Конституції республіканської форми держави й відповідної політики як системи управління державними справами в Україні насаджено паразитарну «державу в державі» й відповідну антисистему влади, яка владарює – володіє людськими й природними ресурсами, а не ладує в ній, яка тримається на підкупності й продажності політиків і чиновників усіх рівнів та їхніх громадських прислужників. Тож нема чого дивуватися, що державні чиновники й військові чини і далі безкарно запродують Україну. 

 

– Далі постає питання: звідки починати – з «верхів», з «низів»?

 

– Як кажуть у народі «Риба псується з голови, а чистити починають з хвоста». Щоб вивести країну з тотальної кризи необхідно почати оживляти комплексно весь суспільний організм. Слабкість України – в відсутності самостійної української політики. Партії в Україні – не політичні організації, а кланово-фінансові угруповання. І ті партійні клани узурпували владу в Україні через свою пропорційну виборчу систему й позбавили народ можливості здійснювати своє конституційне право – бути джерелом влади. Адже 1,5 відсотка маріонеткових партійних виборців не представляють інтересів цілого суспільства. Через партійну диктатуру в жодних органах влади в Україні немає належного за Конституцією представництва українського суспільства. Нас нібито представляють партії, а насправді то свати, куми, сини й дочки, й усі за гроші. Олігархи купують у партійних списках місця для депутатів, і ті лобіюють інтереси кланово-фінансових груп, а потім їх ще перекуповують для просування й підтримки корупційних законопроектів. Ось тому сформована на кланово-фінансовій, корупційній основі ВРУ й не є вищим політичним представницьким органом народу. А новоявлені уряд і в. о. президента вже за кілька днів показали не тільки свою нездатність управляти країною, а й свою запроданську суть. Бо вони не самостійні політики, а кадрові дублери, ставленики зовнішніх сил, і здають Україну за чужим сценарієм. У цей загрозливий для України час ні ВРУ, ні уряд, ні в. о. п., ні жодна партія не прийняли політичного рішення на захист українського суспільства та забезпечення цілісності країни.

Тому необхідно усунути від владарювання в країні всі політичні партії й структурувати суспільство на засадах традиційного природно-звичаєвого права – у звичній для нас системі самоврядування волею національного духу. Адже «право – це явище національного духу» (П. Юркевич). Навіть за царизму в Україні ефективно діяли сільські сходи й земські управи – органи місцевого самоврядування на основі нашого традиційного вічового права. Більшовики знищили все те й запровадили свою партійну диктатуру.

Досі система суспільного самоврядування й самозахисту діє у Швейцарії. Люди збираються й громадою вирішують не тільки свої місцеві справи, а й загальнодержавні. Така традиція вічового права була донедавна і в Україні. Так було й за Хмельниччини, коли в народу прокинувся дух волі. Під впливом народного духу гетьман змушений був очолити селянську війну за звільнення від панства. Але так звана визвольна війна закінчилась крахом – Хмельницький із старшиною здали Московщині народні інтереси заради убезпечення від Польщі «своїх», награбованих, маєтностей. Відтоді й почалася колонізація України. Але досі живе в народній пам’яті, що тоді в людях прокинувся дух волі. І нині подібна ситуація. Відразу запрацювали механізми самоврядування, самоуправління, самозахисту. Дух волі живе у людях. Людям тільки не треба заважати, й вони самі наведуть лад у себе в селі, в місті, в країні.

Настав історичний момент, коли українське суспільство покликане звільнитись від необільшовицького партноменклатурно-кримінального режиму в Україні, який привласнив усенародне багатство, надбане за 74 роки більшовицької експлуатації, й 23 роки прикривався облудою «незалежності» – псевдонаціональною атрибутикою й примарною демократією, яка зводиться до права більшості на «корито» як джерело особистого збагачення. Тож починати слід із ліквідації самого «корита» – паразитарного корупційного розподілу партійно-кримінальним кагалом усенародного багатства, інакше примарнодемократичній конкуренції влади й «опозиції» не буде кінця.

 

– Виходить, позбутись нинішнього абсурду й відродити політику як систему самоврядування, самоуправління можливо тільки на основі відродження культури суспільства?

 

– Дивлячись на абсурдність нинішньої квазіполітики у світі, часто згадую нашого видатного економіста й державника Михайла Туган-Барановського, який сказав: «Політика ніколи не може  бути вищою від рівня культури!». Культура – це  принцип і процес саморозвитку людського світу. За принципом культури саморозвиваються всі народи у світі. Але для саморозвитку необхідно мати запас самостійної енергії. А цієї самостійної сили в нас нині немає. Суспільство обікрадене. В казні немає грошей, як еквіваленту суспільної енергії. У людей немає самостійної сили, бо вони обдурені й обікрадені. Має бути основа прикладення людської сили, основа консолідації всіх наших зусиль. Цією основою має стати національна ідея – життєва програма збірної душі народу. Якби люди осягнули цю істину – цю програму, вони знали б, що їм необхідно робити. Свого часу в Радянському Союзі була програма партії, яка чітко визначала орієнтири розвитку країни на п’ять чи сім років. Але ж то була тільки ілюзія соціалізму, якого партія й не збиралась будувати для народу. Тоді партія керувала й розпоряджалась усім народним багатством – володіла розподільниками для партноменклатури, яка жила по суті при комунізмі. А люди трудами своїми забезпечували той комунізм паразитів. Моделлю паразитарної «держави в державі» є ієрархічна піраміда як схема визиску. Моделлю суспільного саморозвитку є коло як знак вічової ради, символ культури.

Для саморозвитку необхідна взаємодія, взаємодопомога всіх продуктивних сил в Україні й українському зарубіжжі як складової частини Українського світу. Енергія саморозвитку здатна анігілювати піраміду паразитарного визиску й заснованої на ньому антисистеми нинішньої влади. Спадкоємці колишньої партноменклатури, колишні комсомольці, в основному недоуки-трієчники, стали тепер олігархами-олігофренами та продажними чиновниками. Вся та паразитарна нелюдська нечисть витісняє з усіх суспільних сфер талановитих, енергійних людей. І ці люди, які становили собою український середній клас, стали зайвими в Україні й не знаходять гідного застосування своїм здібностям у себе вдома, тож змушені виїздити в чужі країни й там поповнювати продуктивний середній клас. В Україні почнеться відродження суспільного єства й системи державного управління, коли відновиться український середній клас.

Для того, щоб не було зверхників-паразитів і проміжної паразитарної ланки в системі виробництво-реалізація, яка привласнює 90 відсотків доходів, необхідно ліквідувати саму можливість паразитарної наживи й повернутися до кооперативного принципу  взаємодії, взаємодопомоги всіх ланок виробництва, реалізації й отримання доходів. Кооперативний принцип взаємодопомоги – основа розвитку національної економіки. За цієї умови ресурс суспільної енергії починає максимально наростати.

Нинішні 28 податків – це грабіж, обдирають людей, як липку. Треба дати людям можливість працювати, а напрацьоване нікуди не дінеться – напрацьоване у взаємообміні посилить нашу суспільну енергію. А соціальні паразити експлуатують народ як останнього раба. Ми маємо реалізувати людський, професійний і господарський потенціал на користь кожній родині й суспільству в цілому. Наприклад, як пропонує відомий бізнес-філософ Геннадій Балашов: встановити податок з реалізації 5 відсотків, і 10 відсотків соціального податку, й це дасть можливість розвиватись людям культурно, соціально й економічно. Але нові владарі замість створення умов для економічно-соціального зростання українського суспільства узаконюють його визиск (як свого часу більшовики розкуркулювали селян) та збереження партноменклатурної корупції. Виходить, владарі провокують в Україні економічний застій  і збідніння людей для власного збагачення. Нинішня Україна нагадує бідний колгосп – заповідник державно-паразитарного соціалізму.

А на чому ж багатіють країни? На тому, що держава не оббирає суспільство, а забезпечує йому можливість самому розвиватися. Ось і перший пункт стратегії – дати можливість людям саморозвиватися. Треба звільнятися від корупційних тенет паразитарної державної піраміди та обслуговуючого її продажного чиновництва.

Можливий такий оптимальний варіант – три управлінські структури:

1. Відомство культурно-соціального розвитку й внутрішньої політики;

2. Відомство науки й народного господарства;

3. Відомство оборони й зовнішньої політики.

А в цих структурах мають працювати малочисельні й результативні галузеві департаменти. Новий принцип організації їх роботи – система управління за цілями й результатами. В нашій задекларованій як незалежна, але фіктивній державі всім орудує корумпована паразитарна «держава у державі» – колоніальний інститут експлуатації, насильства й проїдання. На тлі зубожіння корінного народу маємо приклади непристойного, абсурдного збагачення паразитів-чужоїдів. Більшість визискувачів уже не можна навіть назвати людьми. До слова, світогляд нашого народу чітко розмежовує людей і нелюдів. Деградація людини до нелюда не залежить від національності.

Головне треба усвідомити, що сподіватися не можна ні на кого: ні на так звану політичну облудну еліту, ні на зовнішні сили. Звичайно, прагнення бути самостійними може зреалізуватися, коли ми матимемо достатньо самостійної сили. Поки що й далі  піддаємося чужинцям, як почав це робити сумнозвісний гетьман 360 років тому. Важливо вирватися з колоніальної залежності й піти в спілку з людьми. А набравшись сили, можна й нейтралітет проголошувати.

Нинішнє становище України ускладнюється ще й геополітичними чинниками: ми перебуваємо на перетині глобальних інтересів євразійського й трансатлантичного векторів фінансової цивілізації, на межі зіткнення культури людей і безкультур’я нелюдів. Через потужну транзитну територію України проходить лінія фронту економічної геополітичної боротьби між Сходом і Заходом. До того ж, Україною як підконтрольною територією Росія убезпечує себе від безпосереднього сусідства з країнами НАТО – міжнародної політично-військової організації. Для цього російська імперська пропаганда цинічно мусує облудну тезу про Україну як квазідержавне утворення, яке не здатне до самостійного життя й потребує опіки Росії.

Для виходу з цього кризового становища, необхідна потужна збірна воля українського суспільства, делегована системі тимчасового військово-політичного колегіального управління країною з негайним усуненням від влади соціально деструктивних чинників – усіх партій та інституту президентства…   

 

– Отже, це ті першочергові заходи, яких необхідно вжити, аби убезпечити наших людей і країну від російської агресії та забезпечити суспільний саморозвиток?

 

– Так, зараз для убезпечення України від зовнішньої російської агресії й внутрішнього тероризму «п’ятої колони», для подолання злочинної бездіяльності влади, для збереження територіальної цілісності країни й системи культури, для консолідації українського суспільства на основі національної ідеї-програми та повернення українському народові конституційного права бути джерелом влади, для запровадження системи управління соціально-економічним розвитком України необхідно невідкладно запровадити:

1.     Систему тимчасового військово-політичного управління країною з колегіальним органом – Українська Військово-політична Рада. За 23 роки панування колоніальної адміністрації Україна послідовно втрачала обороноздатність і не набула суверенітету, а суспільство остаточно збідніло й розкололось на дві антагоністичні частини за орієнтацією на дві основні владні партії – ПР і ВО «Батьківщина». Отже, партії не стали політичною силою, здатною об’єднати й зміцнити українське суспільство.

2.     Мораторій на всі партії й відповідно ліквідація фракцій у Верховній Раді та звільнення всіх органів державного управління від партійної номенклатури й залучення до управління в центрі й на місцях професіоналів. Управлінці мають керуватися не вузькими партійно-клановими вигодами, а загальнонаціональними інтересами, а їхнє основне завдання – забезпечення саморозвитку цілого українського суспільства. Ліквідація партій як деструктивних і корупційно-паразитарних організацій звільнить суспільство від партійної диктатури, поверне народові його  конституційне право бути джерелом влади, поверне в бюджет колосальні кошти, акумульовані в партійних фракціях, а також звільнить бізнес від паразитарного партійного лобіювання.

3.     Парламентську систему Української держави й ліквідувати інститут президентства. Парламентська система має ґрунтуватись на єдиній національній державницькій ідеології. Організаційним принципом парламенту має бути наша вічова традиція приймати одностайно (консенсусом) рішення в інтересах цілого суспільства. Парламент має бути професійний з оптимальною чисельністю (150 осіб). Обрання до парламенту й до місцевих рад усіх рівнів здійснювати на мажоритарній основі з дієвим механізмом відкликання виборцями свого депутата в разі неналежного виконання ним делегованих йому повноважень. 

Провести замість президентських виборів вибори до Верховної Ради та до місцевих рад. Інститут президентства за 23 роки показав не тільки низьку політичну ефективність і високу фінансову затратність, а й нездатність об’єднувати українське суспільство. Навпаки, президентські вибори збурюють суспільне протистояння й призводять суспільство до розколу, бо ще жоден із президентів не мав усенародної довіри, бо президенти – ставленики фінансово-олігархічних кланів і зовнішніх сил. А умовно обраний половиною виборців президент працює не в інтересах цілого суспільства, а для вигоди фінансових груп, які привели його до влади, та відпрацьовує своїм покровителям із-за кордону. Тому жоден президент не став гарантом незалежності України, а гарантував лише її залежність від паразитарних кланово-фінансові угруповань і зовнішніх сил. Деморалізований «гарант» як агент чужого впливу неминуче призводить до деморалізації все суспільство. Невластивий українцям інститут президентства дійшов до остаточної деградації й засвідчив свою суспільну неспроможність.

Новообраний парламент як вищий представницький орган українського суспільства зобов’язаний невідкладно внести основоположні доповнення до Конституції України.

Для убезпечення України від геноцидного процесу винародовлення титульної нації й представників усіх інших національностей та від політичних спекуляцій на мовно-національних питаннях, для збереження цілісності українського суспільства й забезпечення його саморозвитку на основі культури з ресурсу самостійної внутрішньої сили, в Конституції України узаконюються такі основоположні світоглядно-правові засади:

Український народ – корінна, титульна українська нація, моноетнічне етнокультурне ядро цілісного українського суспільства й основа його політичної національної ідентичності;

Українське суспільство – різноетнічна соціально-політично-правова цілісність із громадянською ідентичністю, сконсолідована довкола моноетнічного ядра корінного українського народу, домінантної титульної української нації;

Українська національна ідея – життєва програма збірної душі українського народу й основа саморозвитку українського суспільства з власних первенів власними силами, основа суспільного ладу.

Українська національна державницька ідеологія – світоглядна система традиційних ціннісних духовно-соціально-правових орієнтирів самовладованого життя українського суспільства на основі української національної ідеї та на правових засадах усенародної волі й вселюдського морального принципу;

Воля – принцип-закон, який одностайно, усвідомлено приймають усі громадяни й якого всі дотримуються, бо воля стає дієвим принципом для кожного в триєдності прав, обов’язків та відповідальності. Воля –  вияв національного духу, природно-звичаєва правова основа самовладованого життя українського суспільства на вселюдському  моральному принципі. Воля народу – провідний принцип-закон його самостійного життя!

 

Спілкувався Петро Кулінець

 

Публікації:

 

Укрінформ 16:08 24.03.2014

http://www.ukrinform.ua/ukr/news/agresiya_rosiii_zmushue__nevidkladno_napisati_y_priynyati_novu_konstitutsiyu_ukraiini___shokalo_1921275

 

 

Всеукраїнський культурологічний тижневик «Слово Просвіти»,

ч. 13, 3–9 квітня 2014 р.  




Комментарии

Комментариев нет.



Добавление комментария

Ваше имя: *
Ваш e-mail:
Текст комментария: *

 * - поля обязательны для заполнения.

Рекомендовано


Популярно


Партнеры