Агресія Росії змушує невідкладно написати й прийняти нову Конституцію України - Шокало

Агресія Росії змушує невідкладно написати й прийняти нову справжню Конституцію України, кардинально змінити антинародний режим і запровадити систему управління державою на основі стратегії розвитку українського суспільства. Ця та інші думки в інтерв'ю Укрінформу відомого сходознавця (іраніста, тюрколога) Олександра Шокала.

- Олександре Андрійовичу, Верховна Рада днями прийняла постанову щодо гарантій збереження та розвитку етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності кримськотатарського народу, його захисту та реалізації невід'ємного права на самовизначення у складі суверенної і незалежної Української держави. По суті, визнано статус кримських татар як корінного народу України тоді, коли він опинився на окупованій росіянами території.

- Так, тільки тепер, після анексії Криму Росією, ВР прийняла постанову про визнання кримських татар корінним народом Криму й України. Хоч проект відповідного закону було підготовлено ще 2003 року. А взагалі з визначенням корінних народів в Україні - української титульної нації й корінного народу Криму запізнились на 23 роки. Тоді, коли приймали Декларацію про державний суверенітет України, треба було чітко означити, що в Україні корінний народ - українці, в Криму - кримські татари, а представники інших народів - національні меншини. Найперше, не було б ніяких підстав для спекуляцій на темі «поліетнічності» України й не виникало б питання про другу державну мову - російську тощо. Варто зазначити, що подібні рішення вимагають у подальшому конституційного підтвердження. Отже, автори нової Конституції мають чітко виписати подібні норми, як і надати статус корінного титульного народу Української держави українцям. Нинішнім конфліктам в українському суспільстві можна знайти певну причинну підставу і в чинній Конституції, де записано, що «український народ - це громадяни України всіх національностей». Ця норма списана з конституції Радянського Союзу. Зрозуміло, там провадився процес нівелювання, так званої інтернаціоналізації, всіх народів, які населяли СРСР. Сам термін «радянський народ» сьогодні викликає подив, бо він поглинав цілі національні світи й перетворював народи на біомасу. Власне, то був експеримент винародовлення, наслідки якого пожинаємо досі в Україні.

У заголовній тезі чинної Конституції України отим абсурдним визначенням українського народу запрограмована знеособленість не тільки титульної української нації, а й представників усіх інших національностей. Так з Основного закону вилучено природну правову підставу української національної ідентичності й підмінено її оманливою громадянською ідентичністю в чужій народові паразитарній «державі в державі», де люди - біомаса. А українці ж є домінантним титульним етносом в Україні - становлять 78 відсотків українського суспільства. А згідно з міжнародною правовою нормою, коли корінний народ становить понад 60 відсотків суспільства, воно визнається як моноетнічне.

Основою громадянської ідентичності українського суспільства та реальної політичної самостійності України має стати національна ідентичність корінного народу. Суттю української національної ідентичності є моральна зрілість і духовний тип людини агрокультури. На цій традиційній культурно-господарській основі й розвинеться самостійна сила збірного духу українського народу - його воля.

- Часом люди допитуються: за що депортували кримських татар у травні 1944 року з їхньої історичної батьківщини, з Криму?

- Офіційно в постанові Комітету оборони СРСР від 11 травня 1944 року кримських татар звинуватили у «зраді Батьківщини», у співпраці з німецьким окупаційним режимом. Звичайно, були серед татар, як і серед інших народів, окремі особи, які співпрацювали з німецьким окупаційним режимом. Але цілий народ не може бути зрадником самого себе, бо кожен корінний народ живе на своїй рідній землі своєю волею. Отож, масова депортація цілого народу є геноцидом. Таку масову геноцидну депортацію більшовицький режим запланував був учинити й українцям. Згідно з наказом Народного комісаріату внутрішніх справ та Народного комісаріату оборони від 22 червня 1944 року, підписаного Берією й Жуковим, вирішено було виселити «в отдаленные края Союза ССР всех украинцев, проживавших под властью немецких оккупантов». Чому не виселили? Нібито на українців не вистачило ешелонів. Зате вистачило на кримських татар.

Не секрет, що виселивши з Криму корінний народ, радянський режим натомість активно заселяв його російськими військовими відставниками, які вже в українських реаліях, як «п'ята колона», відіграли свою вирішальну сепаратистську роль. Повернення татар було формальне, фактично ж людям не дали землі, по суті вони змушені були стати самоселами. Думаю, що аналогічно діятиме Росія й тепер - постане питання зачистки, відбирання землі у кримських татар, як уже відбирають квартири в родин українських військовослужбовців. «Ви - самосели, забирайтеся звідси!» - такою буде вимога попри всі запевнення Кремля, в тлму числі й про кримськотатарський Крим. Відбуватиметься зачистка тих, хто не визнаватиме ідеології нинішньої кримської кримінальної адміністрації, а їхнє місце займуть нові переселенці з Росії. А щодо нинішнього рішення ВР, то це біганина навздогін. Хоч тепер кримські татари отримали правову підставу для відновлення своєї державності.

У Криму вже проявилась агресивна, шовіністична суть колонізаторського режиму Росії та неспроможність «нової» влади в Україні захистити українське суспільство від агресії й зберегти цілісність країни. З'ясувалося, що і в Росії, і в Україні при владі немає політиків, а отже нема стратегії розвитку обох країн. Росія вже 360 років експлуатує Україну як свою колонію, а українські владці вдавали із себе незалежних васалів. Спільне в обох правлячих еліт - вони думають тільки про власне збагачення. А кремлівські колонізатори думають ще й спецопераціями: як зберегти загарбане, повернути втрачене й загарбати нові землі. Сила російського колоніального режиму - в його нахабстві, цинізмі. Слабкість України - у відсутності самостійної української політики...

- Навіть у ЗМІ вже досить інформації щодо кримінального досьє у проголошених нині очільників Криму, але на це Кремль навіть не зреагував...

- Взагалі треба сказати щодо ролі криміналу в Україні, яка особливо проявилася під час Майдану й нині про себе заявляє на Півдні й Сході. Власне, скажу їхньою термінологією. В Криму, як і загалом в Україні, три останні роки запроваджувався режим «сучої зони», коли тюремна адміністрація віддавала кримінальникам усю повноту влади. У результаті «суки» нещадно грабували країну, нехтуючи всякими законами й навіть кримінальними поняттями. Процес остаточної зачистки України не завершився, оскільки заключною фазою мало бути перетворення нашої країни в офшорну зону. Цілком зрозуміло, що для орудування в ній потрібні були вже навчені й спритні молоді олігархи, нащадки попередніх кримінальників. Це мало статися. У кремлівських адміністраторів немає стратегії, як службисти, вони оперують різними варіантами спецоперацій. Коли не вдалося реалізувати проект у масштабах цілої України, вони взялися за Крим. У Криму всі ознаки кримінально-офшорної зони, яку запровадив московський окупаційний режим.

- Час сьогодні чітко озвучив потребу невідкладних перемін - це нова Конституція, це кардинальна заміна антинародного режиму на нову систему управління, нові механізми гарантування безпеки від агресії військової, інформаційної, економічної...

- В основі політики держави лежить культура корінного народу, саме вона має визначати її принципи, а не правило: «Грабуй, переділяй і споживай!». В Україні, на жаль, немає жодного політика, жодної політичної партії, які б мали стратегічну програму розвитку України, як і бачення системи управління державою. Ці 23 роки з проголошення суверенності України ми жили оманою, що маємо незалежну державу. Зараз приходить усвідомлення, що Росія інакше й не розглядала Україну як свою колонію. Остаточно зруйновано обороноздатність країни! Аж коли почалася російська агресія, ми гарячково взялися за залишки армії, кинулись до військової доктрини, якої в нас немає. Тепер олігархи купують пальне, акумулятори для техніки армійських підрозділів...

Зрештою нинішня українська владна еліта - це значною мірою представники фінансових груп. У нас нема політичної опозиції до влади, а є конкуренти в боротьбі за «корито», тобто за державний бюджет. І ворогуючі партійні клани не зважають на потреби суспільства.

В людей немає життя, бо немає стратегії розвитку країни. 23 роки проговорили про якусь абстрактну національну ідею й лише тепер починаємо отямлюватись. Як і застерігав Шевченко: «Присплять, лукаві, і в огні її, окраденою, збудять...». Прокинулися - і не розуміємо: «Як нам жити?». Національна ідея - це життєва програма народу. Народ має збірну душу і має знати, що йому потрібно для щастя на цій землі. Перший пункт цієї ідеї - звільнення від колоніального гніту Росії. Ми ще не дійшли до другого пункту - «Як нам уладувати життя?». Це основний пункт - стратегія розвитку. Без стратегії який може бути поступ?!

Передусім потрібно розвивати політичну свідомість. Необхідно повернутися до повноцінного місцевого самоуправління. До слова, воно на українських землях діяло до 1913-го року. У кожному селі, містечку був свій сход, були повітові сходи, по суті діяло давнє вічове право. Земства як органи місцевого самоврядування виконували колосальну роботу, в Російській імперії на той час була мінімальна кількість управлінців, чиновників.

Зрештою, в Грузії тепер майже на 90 відсотків скоротили чиновницький апарат, набрали нових людей, може, й без належного досвіду. Але у них є розуміння, що треба робити, аби люди жили нормально. Кожна вільна людина скаже найперше: «Не заважайте мені жити!».

- Ще одне злободенне питання: звідки береться корупція?

- Основою корупції є партійні клани: кадрові призначення, хабарі, побори тощо. Як можна призначати міністрів оборони, МВС, керівника СБУ за партійною ознакою?! Ці люди мають бути позапартійні. Взагалі партії деструктурували наше суспільство. Якщо брати загальну кількість виборців, то партійні виборці становлять лише 1,5 відсотка. Конституційне право народу як джерела влади підмінили партійною диктатурою - тепер тільки партії формують владу. Навіть наші мажоритарники тим чи іншим чином приписані до партій.

- Далі постає питання: звідки починати - з «верхів», з «низів»?

- Як кажуть у народі, «Риба псується з голови, а чистити починають з хвоста». Щоб вивести країну з тотальної кризи необхідно почати оживляти комплексно весь суспільний організм. Слабкість України - у відсутності самостійної української політики. Партії в Україні - не політичні організації, одні з них - кланово-фінансові угрупування, інші - їхня маріонеткова обслуга. І ті партійні клани узурпували владу в Україні - через свою пропорційну виборчу систему позбавили народ можливості здійснювати своє конституційне право, бути джерелом влади. По суті, у «верхах», у жодних органах немає нормального представництва українського суспільства. Нас нібито представляють партії, а насправді це свати, куми, сини й дочки, й усі за гроші.

Місця депутатів проплачені, й ті лобіюють інтереси фінансових груп. Ось тому сформована на кланово-фінансовій основі ВРУ й не є вищим політичним представницьким органом народу. У цей загрозливий для України час «верхами» не прийнято оперативно жодного масштабного політичного рішення на захист українського суспільства й країни, працюємо як загальмовані.

Тому необхідно усунути від владарювання в країні всі політичні партії й структурувати суспільство на засадах традиційного природно-звичаєвого права - на звичній для нас системі самоврядування. Навіть за царизму в Україні ефективно діяли сільські сходи й земські управи - органи самоуправління на основі нашого традиційного вічового права. Більшовики знищили все те й запровадили свою партійну диктатуру.

Досі система суспільного самоврядування й самооборони діє у Швейцарії - те саме, що в нас вічове право. Люди збираються територіальною громадою й вирішують не тільки свої місцеві справи, а й загальнодержавні. Так було за Хмельниччини, коли в народу прокинувся дух волі. Під впливом народного духу гетьман змушений був очолити селянську війну за звільнення. Але визвольна війна закінчилась крахом - Хмельницький і старшина здали Московщині народні інтереси заради убезпечення від Польщі своїх маєтностей. Відтоді й почалася колонізація України. Але досі живе в народній пам'яті, що тоді люди прокинулися. І нині подібна ситуація. Відразу запрацювали механізми самоврядування, самоуправління, самооборони. Дух волі живе у людях. Людям тільки не треба заважати, й вони самі наведуть лад у себе в селі, в місті, в країні.

Настав історичний момент, коли українське суспільство покликане звільнитися від колоніального партноменклатурно-кримінального режиму в Україні, який привласнив усенародне багатство, надбане за 74 роки більшовицької експлуатації, й 23 роки прикривався облудою «незалежності» - псевдонаціональною атрибутикою й примарною демократією, яка зводиться до права більшості на «корито» як джерело особистого збагачення. Тож починати слід із ліквідації самого «корита» - паразитарного розподілу усім кагалом (кланами й партіями) всенародного багатства, інакше примарнодемократичній конкуренції влади й «опозиції» не буде кінця.

- Виходить, позбутися нинішнього абсурду й відродити політику як систему самоврядування, самоуправління можливо тільки на основі відродження культури суспільства?

- Дивлячись на нинішню абсурдність квазіполітики, згадується наш видатний економіст і державник Михайло Туган-Барановський, який сказав: «Політика ніколи не може бути вищою від рівня культури!». Національна культура - це принцип і процес саморозвитку. За принципом культури саморозвиваються усі нації в світі. Але для саморозвитку необхідно мати запас самостійної енергії. А цієї самостійної сили в нас нині немає. Суспільство обікрадене. В казні немає грошей, як еквіваленту суспільної енергії. У людей немає самостійної сили, бо вони обдурені й обікрадені. Має бути основа прикладення людської сили, основа консолідації всіх наших зусиль. Цією основою має стати національна ідея - життєва програма збірної душі народу. Якби люди осягнули цю істину - цю програму, вони знали б, що їм необхідно робити. Свого часу в Радянському Союзі була програма партії, яка чітко визначала орієнтири розвитку країни на п'ять чи сім років. Але ж то була тільки ілюзія соціалізму, якого партія й не збиралася будувати для народу. Тоді партія керувала й розпоряджалася усім народним багатством - володіла розподільниками для партноменклатури, яка жила, по суті, при комунізмі. А люди трудами своїми забезпечували той комунізм паразитів.

Спадкоємці тієї партноменклатури, колишні комсомольці, стали тепер олігархами. Для того, щоб не було зверхників-паразитів і проміжної паразитарної ланки в системі виробництво-реалізація, яка привласнює 90 відсотків доходів, треба її ліквідувати й повернутися до кооперативного принципу взаємодопомоги і взаємодії всіх ланок виробництва, реалізації й отримання доходів. Кооперативний принцип взаємодопомоги - основа розвитку національної економіки. Тоді ресурс суспільної енергії починає максимально наростати.

Нинішні 28 податків - це грабіж, обдирають людей як липку. Треба дати людям змогу працювати, а напрацьоване нікуди не дінеться - напрацьоване у взаємообміні посилить нашу суспільну енергію. А паразити (майже з центнерами золота, мільярдами доларів) експлуатують народ як останнього раба. Ми маємо реалізувати людський, професійний і господарський потенціал на користь собі й суспільству. Наприклад, як пропонує відомий бізнес-філософ Геннадій Балашов: встановіть податок з реалізації 5 відсотків і 10 відсотків соціального податку, й це дасть можливість розвиватися людям соціально й економічно.

На чому багатіють країни? На тому, що держава не оббирає суспільство, а воно саме розвивається. Ось і перший пункт стратегії - дати змогу суспільству саморозвиватися. Треба звільнятися від зайвих державних структур і чиновництва.

Можливий такий оптимальний варіант - три управлінські структури:

1. Відомство культурно-соціального розвитку й внутрішньої політики;

2. Відомство науки й народного господарства;

3. Відомство оборони й зовнішньої політики.

А в цих структурах працюють галузеві департаменти. В нашій задекларованій державі є корумпована паразитарна «держава у державі», це інститути експропріації, насильства й проїдання. На тлі зубожіння корінного народу маємо приклади непристойного, абсурдного збагачення паразитів-чужоїдів. Окремих визискувачів уже не можна навіть назвати людьми. До слова, світогляд нашого народу чітко розмежовує: людина і нелюд. Деградація людини до нелюда не залежить від національності.

Головне, треба усвідомити, що ні на кого сподіватися не можна: ні на так звану політичну облудну еліту, ні на зовнішні сили. Звичайно, прагнення бути самостійними може зреалізуватися, коли ми матимемо достатньо самостійної сили. Поки що й далі піддаємося чужинцям, як почав це робити сумнозвісний гетьман 360 років тому. Важливо вирватися з колоніальної залежності й піти в спілку з нормальним цивілізованим світом. А набравшись сили, можна й нейтралітет проголошувати.

Тому зараз для убезпечення України від зовнішньої агресії та збереження її цілісності, для консолідації українського суспільства та повернення українському народу конституційного права бути джерелом влади, для запровадження системи управління соціально-економічним розвитком України необхідно невідкладно запровадити:

1. Тимчасову систему військово-політичного управління країною з колегіальним органом - Українська військово-політична рада. За панування колоніальної адміністрації Україна послідовно втрачала обороноздатність і не набула суверенітету, а суспільство остаточно збідніло й розкололось на дві антагоністичні частини за орієнтацією на дві основні владні партії - ПР і ВО «Батьківщина». Отже, партії не стали політичною силою, здатною об'єднати й зміцнити українське суспільство.

2. Мораторій на всі політичні партії й відповідно ліквідація фракцій у Верховній Раді та звільнення всіх органів державного управління від партійної номенклатури. Ліквідація партій як деструктивних і корупційно-паразитарних організацій звільнить суспільство від партійної диктатури, поверне народові його конституційне право бути джерелом влади, поверне в бюджет колосальні кошти, акумульовані в партійних фракціях, а також звільнить бізнес від паразитарного партійного лобіювання.

3. Парламентську систему Української держави й ліквідувати інститут президентства. Парламентська система має грунтуватись на єдиній національній державницькій ідеології. Організаційним принципом парламенту має бути наша вічова традиція приймати одностайно (консенсусом) рішення в інтересах цілого суспільства. Парламент має бути професійний з оптимальною чисельністю (150 осіб). Обрання до парламенту й до місцевих рад усіх рівнів здійснювати на мажоритарній основі з дієвим механізмом відкликання виборцями свого делегата в разі неналежного виконання ним делегованих йому повноважень.

Провести замість президентських виборів вибори до Верховної Ради та до місцевих рад. Інститут президентства за 23 роки показав не тільки низьку політичну ефективність і високу фінансову затратність, а й нездатність об'єднувати українське суспільство. Навпаки, президентські вибори збурюють суспільне протистояння й призводять суспільство до розколу, бо ще жоден із президентів не мав усенародної довіри. А умовно обраний половиною виборців президент працює не в інтересах суспільства, а в інтересах фінансових груп, які привели його до влади, та відпрацьовує своїм покровителям із-за кордону. Це й призвело інститут президентства до остаточної деградації. А деморалізований «гарант» неминуче призводить до деморалізації все суспільство.

Новообраний парламент як вищий представницький орган українського народу зобов'язаний невідкладно внести основоположні доповнення до Конституції України.

Для убезпечення України від геноцидного процесу винародовлення титульної нації й представників усіх інших національностей та від політичних спекуляцій на мовно-національних питаннях, для збереження цілісності українського суспільства й забезпечення його саморозвитку на основі культури з ресурсу самостійної внутрішньої сили, у Конституції України узаконюються такі основоположні світоглядно-правові засади:

Український народ - корінна, домінантна, титульна українська нація, моноетнічне етнокультурне ядро цілісного українського суспільства й основа його політичної національної ідентичності;

Українське суспільство - різноетнічна соціально-політично-правова цілісність із громадянською ідентичністю, сконсолідована довкола моноетнічного ядра корінного українського народу, домінантної титульної української нації;

Українська національна ідея - життєва програма збірної душі українського народу й основа саморозвитку українського суспільства з власних первенів власними силами, основа суспільного ладу.

Українська національна державницька ідеологія - світоглядна система традиційних ціннісних духовно-соціально-правових орієнтирів самовладованого життя українського суспільства на основі Української національної ідеї та на правових засадах Усенародної волі й Вселюдського морального принципу;

Воля - принцип-закон, який одностайно, усвідомлено приймають усі громадяни й якого всі дотримуються, бо воля стає дієвим принципом для кожного в триєдності його прав, обов'язків та відповідальності. Воля - вияв національного духу, природно-звичаєва правова основа самовладованого життя українського суспільства на вселюдському моральному принципі. Воля народу - найвищий принцип-закон!

Петро Кулінець, Київ. 24 березня 2014 року.

Джерело: http://www.ukrinform.ua/ukr/news/agresiya_rosiii_zmushue__nevidkladno_napisati_y_priynyati_novu_konstitutsiyu_ukraiini___shokalo_1921275